Похід в музей Падангу

Автор: Bogdan
Похід в музей Падангу

Якщо ви вважаєте, що музей це така затишна прохолодна будівля, де можна в тиші та спокої пороздумувати над історією краю чи мотивами автора зобразити людське обличчя за допомогою кубиків, то в Індонезії на вас чекає сюрприз.

Відбуватиметься все так. Ось ви, сповнений благоговійного трепету перед крем'яними знаряддями древніх суматранців чи розцяцькованих кинжалів трохи менш древніх мінангкабау, входите в цей храм науки та споглядання і... розумієте, що це підступна пастка! Вже в першому залі на вас очікує велика організована група місцевих школярів. І ось поки ви оцінюєте можливі шляхи відходу, вони, наче досвідчені мисливці, оточують вас в щільне кільце, напрямляють на вас телефони і хором видають давній індонезійський бойовий клич: "Хелло селфі!"

І ось, коли щелеппу вже зводить від постійного посміхання, а в очах миготить від спалахів на телефонах, фотосесія врешті припиняється. Далі на знак того, що вас відпускають на волю, кожен з школярів бере вашу руку і притуляє її до свого чола. Хух... Їх було всього шістдесят вісім...

Ось ви вже в проході до іншої зали, мимоволі обертаєтесь пересвідчитись, чи немає переслідування, і... попереду чуєте клич на кілька десятків голосів, від якого кров холоне в жилах: "Хелло селфі!"

Єдина можливість відвідати музей так, як ви це власне звикли робити, це прийти туди посеред ночі. Щоправда музейні двері в цей час чомусь замкнені, тож не забудьте прихопити з собою драбину аби легше дотягнутись до вікна на другому поверсі. Не дякуйте!

Тут поки ніхто не прокоментував, тож будьте номер один!