Подорож 2015-2016. Пхукет

Автор: Bogdan
Подорож 2015-2016. Пхукет

Хоч як не хотілось покидати Пенанг, та мати справу з міграційною службою Малайзії хотілось ще менше. Тож ми купили квитки на автобус до також острова Пхукет що в Тайланді. Так склалось, що хоч ніколи тут ми не були, але на Пхукеті живе чимало наших українських друзів, які тут працюють гідами під час туристичного сезону.

І звісно ж перше, що ми зробили в Тайланді це... па-ба-ба-бам!.. отруїлись тайською їжею. При чому отруїлись так, що я два дні піднімався з ліжка лише в туалет, Зіні теж було зле, але порівняно зі мною вона пурхала мов метелик. На щастя Степана ця напасть не зачепила, тож йому перепали два дні майже безперервної Пепи Піґ, то мультик такий, якщо хто не знає. А спонсорами вище згаданого ліжка і туалету в ці буремні дні були Юля та Іра, до яких нас спершу поселили наші друзі.

Коли ми хоч трохи оклигали, нас повантажили на моторолери і відвезли до Марини. А Марина це... ого-го яка історія класна! З Мариною ми познайомились в Македонії ще під час нашої весільної подорожі. Познайомились цілком випадково, і одразу ж виявили багато спільних друзів, далі ми одночасно були в Туреччині, але там не перетнулися, хоч зв’язок підтримували. А потім вже зустрілися знову в Києві. Марина щозим їздила в Тайланд працювати гідом, а потім одружилася з тайцем на ім’я Нат, теж дуже хороший хлопець. Зараз, коли я пишу ці рядки, в них вже є маленька донечка Майя, і ми знову плануємо до них навідатись.

Але повернемось до подій річної давнини. Жили Марина і Нат в малесенькому, але доволі затишному будиночку на пагорбі посеред Пхукета. Навколо дикі джунглі та ще декілька таких же маленьких будиночків, де жили Гоша і Лєра з Кривого Рога, грецький канадець Еліас і кілька інших людей. Тут ми прожили десь два тижні...

Але я краще продовжу наступною неопублікованою поки чернеткою від Зіни...

Бунгало в джунглях. Тай.
Дивилась вночі на щура, що бігав під стелею по балці й гриз дах, й думала як же я скучила за Тайландом.
Ми перебрались до Марини й Ната в бунгало посередині ніде на Пхукеті. З балкону відкривається чудовий вид на... правильно, на джунглі. Погляд наштовхується на якісь квіти й завмирає хвилин на п’ять-сім, а потім переповзає на наступну квітку й знов застряє. Сабай сабай.
Море видно. На ньому можна розібрати навіть невеличкі прогулянкові човники. Десь там на якомусь з тих човників плаває Марина, Тома, Юля, Іра й ще купа друзів-гідів.
За постійними розмовами з ними починаю стиха кепкувати з рашан туріст, розбиратися в якості туристичних компаній і прям шкодую, що не можу докинути щось до купи вечірніх байок.
Є двоє кицьок: одна чорна, друга навіжена. Степан мучить обох. Результат - подряпина на щоці.
Спимо на балконі під москітною сітко. Купа повітря і можливість бачити світкок над морем кожен день прямо з "ліжка".
Періодично заходять залітають і заповзають різні комахи. Воювали з нашестям мурах, які не зважаючи на мої протести з віником і водою проклали магістраль прямо між кімнатою і кухнею. А потім залітали жуки.
Під височенними деревами у сутінках літають здоровенні кажани. Під тими ж деревами вдень пролітають орли.

Так от лежу я під сіткою дивлюсь на щура і думаю. Як добре що то не мавпа, мавти так просто не позбутись...  

Тут поки ніхто не прокоментував, тож будьте номер один!