Подорож 2015-16. Частина 1

Коли Степанку був 1 місяць, почався Майдан і подальші відомі нам події. В цей час хоч як хотілося подорожувати, та залишати Україну хотілося ще менше, тож ми подорожували вдома, їздили до родичів, в Карпати.

Так-так, перша вершина в Степана була ще в 6 місяців, ми тоді сходили на  гору Лисина Космацька (1465 метрів), яка, як правильно підказує назва, знаходиться поруч з Космачем. Щоправда Степан тоді проспав майже весь шлях в мене в наплечнику ерго,  хто не знає, то така торба, в якій на плечах носять дітей, дуже зручно.

А до нової подорожі за кордон ми дозріли аж в кінці 2015. В планах були відвідини наших друзів родину Лаліашвілі в Грузії, містера Пана в Тайланді, а заодно побачити нову для нас Малайзію. Ми тоді теж збиралися продовжувати наш блог, але через природну лінь та брак часу, бо я ж під час подорожі працював, та й ще  маленький Степанко потребував багато уваги, ми написали аж одну публікацію, яку ви зараз матимете змогу прочитати.

Українці прилетіли!

Автор - Зіна. 10 жовтня 2015 р.

Ми трохи переживали, як Степанко сприйме переліт, тому ще задовго до подорожі розповідали йому про “літачок, який полетить високо-високо за хмарки”. Тож дитина чекала цього моменту з не меншим нетерпінням аніж ми. Та все пройшло чудово - Степанко заснув в перші ж хвилини польоту, а прокинувся після того, як шасі торкнулись землі.

Грузія нас зустріла тепленьким сонечком та госстинністю родини Лаліашвілі, які виділили нам кімнатку на другому поверсі своєї кахетинської господи. Тепленьке сонечко, щоправда, на наступний день змінилося на сірі хмари й холодні дощі, але гостинність нікуди не ділася :)

Ртквелі, тобто збір винограду, був саме в розпалі, і звісно ж ми втрьох взяли в ньому активну участь.

Під кінець кожного трудового дня на винограднику - обов’язково шашлики й молоде вино.

А вчора опустили в глечик останню порцію винограду, тож тепер ртквелі можна вважати офіційно закінченим.

З такої нагоди вечері зарізали вівцю на шашлик. Степан в цей час спав, а коли прокинувся, вийшов на подвір’я і побачив підвішену біловану тушу вівці, не розгубився й сказав:
- Це овечка-м’ясо, а там овечки ще.
Тільки нам з Богданом було "птичку жалко", дитина виказувала лишень притаманну маленьким дослідникам цікавість.

А це Богдан, Степан і Ніколос Лаліашвілі.